Блог викладача Потягайло Тетяни Миколаївни

Профтехосвіта...

Це не просто робота, це левова частка мого життя, віддана з вірою у кожного учня. 

​Роками я плекала майбутніх електроенергетиків, навчаючи їх не просто основам професії, а вмінню давати людям світло. І сьогодні, коли на високих державних форумах звучать слова про велику повоєнну відбудову нашої України, я знаю напевно: саме ці золоті руки — руки випускників профтехосвіти — стануть тим міцним фундаментом, на якому ми зведемо наше майбутнє. Вони будуть першими в строю тих, хто відроджуватиме країну з руїн.

Та цей стрій почався не сьогодні. З болем у серці та невимовною гордістю я дивлюся на стелу пам’яті моїх рідних Черкас. 73% імен тих, хто віддав життя за нашу свободу — це випускники профтехосвіти. Вони першими пішли захищати свою землю, першими прийняли на себе удар. Серед них і мої зірочки на стелі: Дмитро Темний, Віталій Козюра, Антон Зубінін...

Стає нестерпно боляче, але це свідчить про одне: ми виховуємо не просто фахівців — ми виховуємо справжніх патріотів, вірних синів і доньок своєї Батьківщини. Низький уклін кожному загиблому герою. Ви — наше світло, яке ніколи не згасне.

Вдячність всім колегам профтехосвіти.

Тримаймось...